З передмови авторки: «Це мав бути фільм-епопея, завдовжки майже 70 років життя однієї людини. Ідея виникла, коли Ахтем Сеітаблаєв у вже далекому 2008 році розповів про багатонаціональне весілля юної дівчини на ймення Саіде в невеличкому кримському селищі. І про те, як на цілу епоху пізніше цю дівчинку розшукали 80 врятованих нею єврейських дітей. І вона, вже жінка похилого віку, стала «праведницею світу» – забутою, закатованою і фашистським, і радянським режимами. Це факт. Все інше – апокриф, вигадка автора.
Апокриф, узагальнений і суб’єктивний. Як узагальненими і дещо фантасмагоричними є і Селище, і всі його мешканці, переплетені між собою, мов виноградні лози.
Автор не претендує на лаври історика. Швидше за все — на найменший «язичок» найменшого дзвоника, який бринить серед ночі голосами тисячі вигнанців: «я-по-вер-нусь-я-по-вер-нусь…» — і нагадує, що наш ДІМ завжди з нами.
З нього може вигнати ворог, але його не можна відняти.
Якщо ти віриш у повернення!»